Тема 7.8. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень. Тема 8.1. Загальні вимоги безпеки.

Дізнаємось

1. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.
Вибираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати: аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості, умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових викидів. Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та створюваного ними тла забруднення.
Великого значення слід надавати переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило, виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та інших зон. Окремі будівлі та споруди розташовуються на майданчику таким чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції (кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі не перевищував 30% ГДК для повітря робочої зони виробництв. При розташуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями повинна бути не менше найбільшої висоти однієї з протилежних будівель (щоб вони не затіняли одна одну).
Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання електроенергії, руху транспортних та людських потоків.
Згідно з Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів підприємства, 'їх окремі будівлі та споруди з технологічними процесами, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними чи біологічними факторами, при неможливості створення безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами (СЗЗ). Розмір санітарно-захисної зони визначають безпосередньо від джерел забруднення атмосферного повітря до межі житлової забудови. Джерелами забруднення повітря є: викиди через труби і шахти; через ліхтарі промислових споруд; відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для збереження промислових відходів.
Для підприємств, що є джерелами забруднення атмосфери промисловими викидами (залежно від потужності, умов здійснення технологічного процесу, кількісного та якісного складу шкідливих виділень тощо), встановлені такі розміри санітарно-захисних зон відповідно до класу шкідливості підприємств:
І клас — 1000 м, II клас — 500 м, III клас — 300 м, IV клас — 100 м, V клас — 50 м.
До І, II та III класу відносяться в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.
До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.
До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.
Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені, адже саме тоді вони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар'єрів від виробничого пилу, газів, шуму.
На зовнішній межі санітарно-захисної зони зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК. ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.
Велике значення з санітарно-гігієнічної точки зору має благоустрій території, що вимагає озеленення, обладнання тротуарів, майданчиків для відпочинку, занять спортом та ін. Озеленені ділянки повинні складати не менше 10... 15% загальної площі підприємства.
Для збирання та зберігання виробничих відходів потрібно відвести спеціальні ділянки з огородженням та зручним під'їздом.

2. НОРМАТИВНІ ВИМОГИ ДО ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ.
При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.
Санітарними нормами та нормами безпеки передбачено нормативні величини виробничих приміщень (див. таблицю)
Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебєзпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва — на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі.
Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.
Приміщення, де розташовані електрощитове, вентиляційне, компресорне та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими на ключ, з тим, щоб в них не потрапили сторонні працівники.

Нормативні величини Найменше
значення
Ділянка виробничого приміщення на одного робітника 4,5 м2
Об'єм виробничого приміщення на одного робітника 15,0 м3
Висота одноповерхових будівель (від підлоги до низу несучих конструкцій покриття на опорі) 3,0 м
Висота поверхів багатоповерхових будівель 3,0 м
Висота приміщень від підлоги до низу виступаючих конструкцій перекриття, 2,2 м
Відстань між машинами, машиною та частинами будівлі 0,8 м
Ширина воріт для в'їзду в приміщення залізничного транспорту 4,9 м
Ширина воріт для в'їзду в приміщення автомобільного транспорту:
а) ширина автомобіля до 2,0 м 2,0+0,7 м
Кут нахилу стаціонарних металевих драбин для постійного користування, не більше 45°
Ширина проходів з обох боків 0,8 м
З метою запобігання травматизму у виробничих приміщеннях необхідно застосовувати попереджувальне пофарбування будівельних конструкцій та знаки безпеки (ТОСТ 12.4.026-76 „Цвета сигнальные й знаки безопасности"). Наприклад, жовтим кольором (або із чорними смугами) фарбують низько розташовані над проходами конструкції, звуження проїздів, малопомітні сходинки, виступи та перепади в площині підлоги.
Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше 1,5 м, а ширина проїздів — 2,5 м.
Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбура-ми або повітряними (тепловими) завісами.
Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. „Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимога-ми і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропривід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м — зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі — стін, колон.
Для обробки та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень від дії шкідливих та агресивних речовин (наприклад, кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.
Всі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги, повинні мати поруччя. Санітарні металеві сходи для обслуговування обладнання встанов-люються під кутом, що не перевищує 45° з відстанню між сходинками 230-260 мм і шириною сходів 250—300 мм. Для обслуговування обладнання, котре відвідуєть-ся 1-2 рази на зміну і яке розташоване на майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м, допускається кут нахилу сходів 60°.
Поруччя фарбують у жовтий (червоний) колір, а стояки — у білий.
Сходи виготовляються ребристими або із смугастої сталі.
Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими, неслизь-кими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях — волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази.


3. Нормативні вимоги санітарно-побутових приміщень
До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:
- санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, вбиральні, кімнати особистої гігієни жінок, відпочинку, паління та ін.);
- медичні (медпункти, поліклініки, профілакторії);
- громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для прийняття їжї);
— культурного обслуговування (бібліотеки, зали засідань, спортзали);
— адміністративні (заводоуправління, цехові контори) та конструкторські бюро.
Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та інших шкідли-вих факторів.
Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним наближенням до робочих місць, щоб не було зустрічних потоків людей, а також переходів через виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями, неопалювані частини будівлі та відкриті простори.
Розрахунок санітарно-побутових приміщень проводиться в залежності від сані-тарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих в найбільш чисельну зміну.
Відповідно до санітарної характеристики виробничі процеси поділяються на чотири групи, а кожна з них — ще на підгруп.
До першої групи (має три підгрупи) відносяться виробничі процеси, що прохо-дять при нормальних метеорологічних умовах та при відсутності шкідливих газів та пилових виділень.
До другої групи (має п'ять підгруп) відносяться виробничі процеси, що прохо-дять при несприятливих метеорологічних умовах або пов'язані з виділенням пилу чи напруженою фізичною роботою.
До третьої групи (має чотири підгрупи) відносяться процеси, що характеризуються наявністю різко виражених шкідливих факторів.
До четвертої групи відносяться процеси, що вимагають особливого режиму для забезпечення якості продукції, а саме: пов'язані з переробкою харчових проду-ктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають особливої чистоти.
Розташування, розміри, обробка тощо допоміжних приміщень обумовлюю-ться цілою низкою санітарних вимог. Наприклад, вбиральні розташовують, як пра-вило, на кожному поверсі на відстані не більше 75 м від найбільш віддаленого ро-бочого місця, а душові слід влаштовувати в кімнатах, суміжних з гардеробними біля внутрішніх стін.

4. Вимоги безпеки до організації робочих місць
Конструкція робочого місця, його розміри та взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним та психофізіологічним характеристикам людини, а також характеру роботи. Облаштоване згідно з вимогами стандартів робоче місце забезпечує зручне положення людини. Це досягається регулюванням положення крісла, висоти та кута нахилу підставки для ніг за умови її використання, або висоти та розмірів робочої поверхні. Організація робочих місць повинна забезпечувати стійке положення та вільність рухів працівника, безпеку виконання трудових операцій, виключати або допускати лише в деяких випадках роботу в незручних позиціях, котрі зумовлюють підвищену втомлюваність.
Загальні принципи організації робочого місця:
— на робочому місці не повинно бути нічого зайвого; всі необхідні для роботи предмети повинні знаходитись поряд з працівником, але не заважати йому;
— ті предмети, котрими користуються частіше, розташовуються ближче, ніж ті предмети, котрими користуються рідше;
— предмети, котрі беруть лівою рукою, повинні знаходитись зліва, а ті предмети, котрі беруть правою рукою, повинні знаходитись справа;
— якщо використовують обидві руки, то місце розташування пристосувань вибирається з врахуванням зручності захоплювання його двома руками;
— робоче місце не повинне захаращуватися заготовками і готовими деталями;
— організація робочого місця повинна забезпечувати необхідну оглядовість.
Засоби відображення інформації повинні бути розташовані в зонах інформаційного поля робочого місця з врахуванням частоти та значущості інформації, типу засобів відображення інформації, точності і швидкості спостереження та зчитування.
1. Вимоги безпеки до конструкції технологічного обладнання
До техніки, що забезпечує безпеку праці відносяться пускові пристрої, огороджуюча, запобіжна,сигналізаційна ,блокувальна, гальмівна техніка
Пускові пристрої для запуску, зупинки та керівання станком розміщують на робочому місці, щоб робітник міг митьєво зупинити його та запобігти ненарокове включення. Через кожні 15м. кнопки зупинки. КНОПКА „пуск” втоплюється на 5 мм., а зупинки „грибкоподібна,червона”. При наявності декількох електродвигунів – кожен запускається окремо, зупиняються всі однією.
Рукоятки органів управління – гладкі, не слизькі, шаровидні, малотеплопровідні, захищені від ненароком включення.
Запобіжна техніка у вигляді пристрою, що запобігає зворотний викид заготовки на деревообробномуверстаті являє собою набір загострених планок або сегментів, насаджених на вал і встановлюється перед робочим органом. Розклинюючий ніж- ширина 40мм. Встановлюється позаду дискової пили на віддалі не більше 10 мм., висотою більше на 10мм. І товщиною на 0,5-2мм більше за ширину розводу пили.
Робочі органи станків, приводи і рухомі частини для попередження травматизму огороджуються кожухами. Кожухи не заважать спостерігати, не погіршують продуктивність та якість, максимально ізолюють робітника від небезпечної зони, зблоковані з пуском та гальмами. Фарбуються в жовтий колір.
Сигналізаційна техніка на вимогу кольорів безпеки, запуск супроводжується звуковим та світловим сигналом. ,
Сигналізаційна техніка на вимогу безпеки, запуск супроводжується звуковим та світловим сигналом.
Лісопильні рами і станки облаштовані огородженням, гальмами і пуском які зблоковані і виключають запуск при знятому або відкритому кожуху.
Гальмівна – вали зупиняються протягом 6 с., якщо це не можливо то час на зняття кожуха більший за час зупинки вала виключеного станка

2. Кольори сигнальні та знаки безпеки
Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності зорової інформації. На цьому основане широке використання на підприємствах знаків безпеки та сигнальних кольорів, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації.
Кольори сигнальні та знаки безпеки регламентовані ГОСТ 12.4.026-76.
Відповідно до цього нормативного документу у нас, як і в багатьох інших країнах, прийняті наступні основні сигнальні кольори: червоний —жовтий —зелений —синій —
Червоний — „небезпека", колір призначений для позначення протипожежних засобів та абсолютної (невідкладної) зупинки. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація.
Жовтим - „увага", кольором фарбують небезпечні зони устаткування, низько розташовані над проходами конструкції, виступи на підлогах, а також засоби шцдрішньоцехового транспорту. Для більшої помітності застосовують череадвання жовтих та чорних смуг.
Зелений - „безпека", колір свідчить про безпеку, зокрема про безпеку рух.
Синій - „інформація", служить для інформації.
Білим кольором позначають межі проїздів, проходів, місць складування."
ГОСТ 12.4.026-76 регламентує також відповідне пофарбування і інженерних конструкцій (трубопроводів та елєктрошин).
Знаки безпеки призначені для попередження працюючих про можливу небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а також дозволяють чи забороняють певні дії працівника Встановлені знаки безпеки наступних груп: забороняючі, попереджуісчі, приписуючі та вказівні

3.Безпека під час експлуатації систем під тиском
Причинами вибухів котельних установок є перегрівання стінок котла (внаслідок упускання води), або недостатнє охолодження внутрішніх стінок внаслідок накопичення накипу, а також раптове руйнування стінок котла внаслідок появи в них тріщин або втомних утворень, зумовлених перевищенням тиску порівняно з розрахунковим у випадку несправності запобіжних пристроїв.
Основними причинами вибухів компресорної установки є— перевищення тиску в повітрозбирачі внаслідок несправності запобіжника.
Балони можуть вибухати від ударів, падіння, взаємних ударів, перегрівання, внутрішнього тиску, що підвищується, порушення роботи вентилів, наповнення іншим газом. У випадку сумісного зберігання балонів, наповнених різними газами, в приміщенні може утворюватися вибухонебезпечне середовище від суміші газів, котрі незначно просочуються через вентилі.
Утворення вибухонебезпечної суміші в кисневих балонах пов'язується з проникненням в його вентиль масла, а у водневих — викликається проникненням кисню, появою в них окалини.

Кожна посудина, що працює під тиском, повинна мати паспорт. У паспорті вказується реєстраційний номер, наводиться характеристика посудини (робочий тиск. МПа, температура стінки °С. робоче середовище та його корозійні властивості, місткість, м3), відомості про основні частини посудини (розміри, назва основного металу, дані про зварювання (паяння), дані про штуцери, фланці, кришки і кріпильні вироби, про термообробку посудини та її елементів.
Для керування роботою та забезпечення нормальних умов експлуатації посудини в залежності від призначення повинні бути оснащені:
— запірною або запірно-регулювальною арматурою;
— приладами для вимірювання тиску;
— приладами для вимірювання температури;
— запобіжними пристроями;
— покажчиками рівня рідини.
Манометри. Кожну посудину і самостійну порожнину з різним тиском треба опоряджувати манометрами прямої дії.
Манометр повинен бути встановлений так, щоб його покази можна було чітко бачити обслуговуючому персоналу
Прилади для вимірювання температури. Посудини, що працюють при змінюваній температурі стінок, мають бути забезпечені приладами для контролю швидкості та рівномірності прогрівання по довжині і висоті посудини і реперами для контролю теплових переміщень. Необхідність оснащення посудин вказаними приладами і реперами і допустима швидкість прогрівання та охолодження посудин визначаються розробником проекту і повинні бути зазначені в паспорті або в інструкції' з монтажу та експлуатації.
Запобіжні пристрої від підвищення тиску. Кожна посудина (порожнина комбінованої посудини) повинна забезпечуватися запобіжними пристроями від підвищення тиску більше допустимого значення.
Покажчики рівня рідини. У разі необхідності контролю рівня рідини в посудинах, що мають границю поділу середовищ, повинні застосовуватися покажчики рівня рідини. Крім покажчиків рівня на посудинах можуть бути встановлені звукові, світлові та інші сигналізатори і блокіровки за рівнем. На посудинах, що обігріваються полум'ям або гарячими газами, в яких можливе зниження рівня рідини нижче дозволеного, має бути встановлено не менше двох покажчиків рівня прямої дії.
На кожному покажчику рівня повинні бути вказані допустимі верхній і нижній рівні. Висота прозорого покажчика рівня рідини повинна бути не менше ніж на 25 мм відповідно нижче нижнього і вище верхнього допустимих рівней рідини.
Посудини повинні встановлюватись на відкритих майданчиках у місцях, що виключають скупчення людей, або в окремо розташованих будинках. Допускається встановлення посудин:
— у приміщеннях, що прилягають до виробничих будівель, за умови відокремлення їх від будівлі капітальною стіною;
— у виробничих приміщеннях у випадках, передбачених галузевими правилами безпеки;
— із заглибленням у грунт за умови забезпечення доступу до арматури і захисту стінок посудини від корозії під дією грунту та блукаючих струмів.

Не допускається встановлювати посудини в житлових, громадських і побутових будинках, а також у прилеглих до них приміщеннях. Встановлення посудин має виключати можливість їх перекидання. Встановлення посудин повинне забезпечувати можливість огляду, ремонту та очищення "їх як з внутрішнього, так і з зовнішнього боку. Для зручності обслуговування посудин повинні бути зроблені площадки і сходи.

Котли з камерним спалюванням усіх видів палива і з механічними топками для твердого палива повинні мати автоматику безпеки.

Трубопроводи повинні мати сигнальне зафарбування в залежності від виду робочого тіла:
— вода — зелений;
— пара — червоний;
— повітря — синій;
— гази спалимі і неспалимі — жовтий;
— кислоти — оранжевий;
— луги — фіолетовий;
— рідини спалимі і неспалимі — коричневий;
— інші речовини — сірий.
Для того, щоб виділити вид небезпеки, на трубопроводи наносять сигнальні кольорові кільця. Червоні кільця означають, що ; транспортуються вибухонебезпечні, вогненебезпечні, легкозаймисті речовини; зелені — безпечні або нейтральні речовини; жовті — токсичні речовини.

БЕЗПЕКА ПРИ ЕКСПЛУАТАЦІЇ БАЛОНІВ

Балони мають розраховуватися і виготовлятися за нормативною документацією, узгодженою з Держнаглядохоронпраці України. Балони повинні мати вентилі, щільно вкручені в отвори горловини. Балони для стиснених, зріджених і розчинених газів місткістю більше 100 л повинні бути забезпечені паспортом.
На балони місткістю понад 100 л повинні встановлюватися запобіжні клапани.
Написи на балони наносять по обводу на довжину не менше 1/3 обводу, а смуги — по всьому обводу, причому висота літер на балонах ємкістю понад 12 л має бути 60 мм, а ширина смуги — 25 мм. Розміри написів і смуг на балонах ємкістю до 12 л повинні визначатися - в залежності від величини бокової поверхні балонів. Зовнішня поверхня балонів повинна бути пофарбована Фарбування балонів і написи на них можуть виконуватися масляними, емалевими або нітрофарбами. Фарбування наново виготовлених балонів і нанесення написів здійснюється підприємствами-виготовлювачами, а під час експлуатації— наповнювальними станціями або випробувальними пунктами.
Експлуатація балонів. Експлуатація, зберігання і транспортування балонів на підприємстві повинні здійснюватись відповідно до вимог інструкції, затвердженої в установленому порядку. Робітники, які обслуговують балони, мають бути навчені і проінструктовані відповідно до чинної нормативної документації. При експлуатації балонів забороняється повністю виробляти газ, який в них знаходиться. Залишковий тиск газу в балоні повинен бути не менше 0,05 МПа (0,5 кгс/см2).
Випускання газів із балонів в ємкості з меншим робочим тиском має здійснюватись через редуктор, призначений для даного газу і пофарбований у відповідний колір
Наповнювальні станції, які здійснюють наповнення балонів стисненими, зрідженими і розчиненими газами, зобов'язані вести журнал наповнення балонів, в якому, зокрема, мають бути вказані:
— дата наповнення;
— номер балона;
— дата опосвідчення;
— маса газу (зрідженого) в балоні, кг;
— підпис особи, яка наповнювала балон, якщо на одному підприємстві здійснюється наповнення балонів різними газами, то на кожний газ має вестись окремий журнал наповнення.
Балони з газами можуть зберігатись як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі, в останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів. Складське зберігання в одному приміщенні балонів з киснем і горючими газами забороняється.
Балони з газом, які встановлюються в приміщеннях, повинні знаходитись на відстані не менше 1 м від радіаторів опалення та інших опалювальних приладів і печей та не менше ніж на 5 м від джерел тепла з відкритим вогнем.
Дозволяється перевезення балонів у спеціальних контейнерах, а також без контейнерів у вертикальному положенні обов'язково з прокладками між ними і загорожею від можливого падіння. Транспортування і зберігання балонів мають здійснюватись з накрученими ковпаками. Транспортування балонів для вуглеводних газів здійснюється відповідно до „Правил безпеки в газовому господарстві". Зберігання наповнених балонів на підприємстві-наповнювачі до видачі їх споживачам допускається без запобіжних ковпаків. Перевезення балонів автомобільним, залізничним, водним і повітряним транспортом повинно здійснюватись згідно з галузевими правилами перевезення відповідних транспортних міністерств.

4.Безпека під час вантажно- розвантажувальних робіт.
При виконанні робіт, пов'язаних із навантажуванням і розвантажуванням різних вантажів, працюючим, при порушенні вимог і правил, можуть загрожувати різні небезпеки: рухомі машини і механізми; скочування, падіння вантажів; запилене та забруднене шкідливими й небезпечними речовинами повітря; ненормальна температура повітря; підвищена рухомість повітря (протяги); недостатня освітленість; підвищені зусилля, які людина затрачає при переміщенні вантажів; падіння на слизьких поверхнях; токсичні та агресивні речовини; виникнення вибуху, пожежі; агресивні тварини тощо.
У зв'язку з цим до виконання таких робіт допускають осіб не молодше 18 років, які пройшли медичний огляд, навчання і відповідні інструктажі.
До робіт на вантажопідйомних машинах і механізмах допускають осіб, які мають необхідну професійну підготовку (засвідчується певним посвідченням), пройшли необхідні інструктажі та навчання. При застосуванні ручної праці стежать, щоб маса вантажів не перевищувала допустимих норм для кожної категорії працівників.

Календарний вік, років Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота Тривала робота
юнаки дівчата юнаки дівчата Жінки Чоловіки
14 5 2,5 —
15 12 6 8.4 4.2
16 14 7 1 К2 5,6
17 16 8 12,6 6,3
Протягом зміни(разова-сумарна) з робочої поверхні/підлоги 7- 350/175 30 – 870/435
РІДКО (до 2 рази за 1 години) 10

При організації навантажувально-розвантажувальних робіт значну увагу приділяють розмірам робочих майданчиків, ширині під'їзних шляхів, їх покриттю і технічному стану.
Вантажно-розвантажувальні роботи в залежності від ступеня небезпеки поділяються на чотири групи:
— малонебезпечні (метали, лісо- та будматеріали);
— небезпечні (з огляду на великі габаритні розміри);
— пилові та гарячі (цемент, крейда, вапно, асфальт); потребують ЗІЗ
— небезпечні (предмети і речовини, котрі при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних роботах і зберіганні можуть стати причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів,
Навантажувальні і розвантажувальні роботи досі залишаються найбільш травмонебезпечними і трудомісткими процесами. Незадовільна організація праці на цих видах робіт, не дотримування вимог безпеки при укладанні, ув’язуванні і штабелюванні вантажів, неправильне використання вантажопідйомних машин, пристроїв і транспортних засобів можуть призводити до аварійних ситуацій з тяжкими наслідками.
Для забезпечення вимог техніки безпеки на цих видах робіт необхідно знати фізико-хімічні і механічні властивості вантажів, їх розміри, способи упаковки, ув’язки і їх транспортабельність.
За властивостями вантажі поділяються на такі основні класи:
навалочні; штучні; наливні; спеціальні.
За ваговими властивостями вони поділяються на три категорії:
І – вантажі вагою одного місця до 80 кг, а також сипучі, штучні, що перевозяться навалом;
ІІ - вантажі вагою одного місця від 80 до 500 кг;
ІІІ - вантажі вагою одного місця понад 500 кг.
За ступенем небезпеки при навантажуванні, розвантажуванні вантажі поділяються на сім груп:
За ступенем небезпеки відповідно до існуючих стандартів усі вантажі поділяють на сім груп:
1 –вантажі малонебезпечні (товари широкого вжитку, запасні частини до тракторів і сільськогосподарських машин, овочі, продукти харчування, будівельні матеріали);
2 – горючі речовини (бензин, гас, дизельне паливо, нафта);
3 – пилоподібні і гарячі вантажі (цемент, вапно, мінеральні добрива, асфальт, бітум);
4 – обпікаючі рідини (кислоти, луги);
5 – балони із зрідженим і стисненим газом;
6 –вантажі, небезпечні за розмірами (лісоматеріали, метали, залізобетонні балки);
7 – вантажі особливо небезпечні (пестициди, вибухові речовини).
Кожна із зазначених груп вантажів вимагає особливих заходів при безпечному їх перевезенні.
Вантажі 1-ої групи можна розміщувати у різній тарі або без неї. Такі вантажі щільно укладають у кузовах без проміжків. В окремих випадках у проміжках можна встановлювати дерев'яні підкладки або розпірки. Якщо вантажі вкладають вище бортів, їх закріплюють канатами або міцними вірьовками. Висота вантажу в кузові не повинна перевищувати допустимий вертикальний габарит для транспортного засобу (не більше як 3,8 м).
Зерно можна перевозити бортовими автомобілями або автомобілями-самоскидами, якщо в них старанно закриті щілини. Для цього застосовують спеціальні гумові прокладки, смужки, прикріплені з внутрішнього боку кузова чи інші герметизуючі засоби. Бочки встановлюють пробками вверх. При необхідності вантажі закріплюють дерев'яними клинами.
Якщо вантаж за масою не перевищує 80 кг, а за формою він круглий (бочки, рулони, барабани), то його можна перекочувати двом працюючим, якщо ж маса більш як 80 кг – застосовують, спеціальні канати або засоби механізації.
Вантажі 2-ої групи завантажують і розвантажують лише механізованим способом. Посудини з цими вантажами повинні бути герметичними і розміщуватися в кузові пробками вверх, а при зливанні рідин, посудини заземлюють.
Вантажі 3-ої групи також завантажують і розвантажують механізованим способом. їх розміщують у кузовах рівномірно на рівні бортів. Відкриті кузова з пилоподібними вантажами накривають брезентом (мати, рогожа), а працівників транспортного засобу забезпечують необхідними засобами захисту очей і органів дихання тощо. Гарячі вантажі заборонено перевозити в автомобілях з дерев'яними кузовами.
Вантажі 4-ої групи розміщують у кузові і перевозять два робітники. Бутилі з обпікаючими речовинами переносять після того, як перевірили їх міцність і справність. Категорично заборонено переносити такі вантажі на спині, плечах і попереду себе. їх розміщують в один шар і вживають заходів, щоб захистити скляну тару від руйнування в процесі перевезення. До місця складування такі вантажі можна транспортувати на візках, тачках, носилках. Бочки, барабани і ящики з їдкими речовинами необхідно перевозити спеціальним транспортом.
Вантажі 5-ої групи перевозять і розвантажують механізованим і ручним способом. Вантажі розміщують у металевих і дерев'яних контейнерах. Балони в контейнерах можна встановлювати вертикально або горизонтально. При горизонтальному розміщенні вентилі балонів спрямовують в бік дороги. На вентилі нагвинчують захисні ковпаки. При безконтейнерному перевезенні на балони надівають гумові кільця або прокладки. В жарку погоду балони (накривають) захищають від сонячних променів. Одночасно перевозити балони з киснем і ацетиленом чи навіть порожні з під них не допускається.
Вантажі 6-ої групи навантажують і перевозять лише в кузовах автомобілів при знятих бортах, але при наявності спеціальних пристроїв (стояків). .Якщо довжина вантажу перевищує 2 м, то для перевезення застосовують автомобілі з причепами-розпусками або напівпричепами.
Вантажі 7-ої групи навантажують у спеціальні транспортні засоби працівники, що пройшли спеціальне навчання й інструктажі та забезпечені необхідними засобами індивідуального захисту.
Кожен вантаж має своє маркування, що дозволяє вибирати способи складування,зберігання і переміщення, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.
Безпека вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі на транспортних засобах.
Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати дозвіл від ДАІ.
Способи складування вантажів залежать від їх призначення, методів строповки, методів монтажу і т. ін.
При влаштуванні зон складування встановлюють відповідні проходи між штабелями, але вони мають бути не меншими за шириною як 1 м.
Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах зобов’язані проходити попередні і періодичні медичні огляди у відповідності з чинним законодавством. Особи, допущені до навантаження і розвантаження небезпечних і особливо небезпечних вантажів, проходять спеціальне навчання з наступною атестацією.
Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно виконувати під керівництвом відповідальної особи, що призначається адміністрацією підприємства. Ця особа перевіряє справність вантажопідіймальних механізмів, такелажу, пристосувань та іншого інвентаря, інструктує робітників, пояснюючи їм їх обов' зки, послідовність виконання операцій та значення застосовуваних при цьому сигналів.
Проведенню цих робіт передує складання технологічних карт і проектів виконання робіт.
На місці виконання робіт вивішуються знаки безпеки. Для штучних вантажів застосовуються піддони, контейнери, пакетоформувальні засоби, а для сипких — пневмотранспорт, що виключає забруднення повітря.
При виникненні небезпечної ситуації особа, відповідальна за проведення робіт, повинна вжити запобіжних заходів або припинити 'їх.
Правила складування вантажів: висота штабеля не повинна перевищувати 6 м для нерозбірної тари; Зм — для вантажів у ящиках при ручному навантаженні та 6 м — при механізованому; для барабанів з карбідом кальцію — не більше двох ярусів, речовин — в один ряд. Ширина головного проходу в закритих складах повинна бути не менше 3м.
Під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт з вантажами третьої та четвертої груп (пилові та гарячі - цемент, крейда, вапно, асфальт) необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту.

Проблемні питання

Д.з.

Доступно тільки для зареєстрованих користувачів