Вступ. Тема 1. Загальні питання охорони праці. Тема 2. Правові та організаційні основи охорони праці. Тема 3. Державне управління охороною праці, державний нагляд за охороною праці. Тема 4. Організація охорони праці на підприємстві.

Дізнаємось

Заняття 1
Тема: Вступ. Загальні питання та правові основи охорони праці.

1. Поняття про дисципліну „ Охорона праці „
Охорона праці- це система правових,соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоровя та працездатності людини в процесі праці.
Одна з найважливіших державних задач – охорона життя та здоровя громадян в процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці.
Загибель людини на війні або смерть від невиліковних хвороб являється злом з яким з яким важко змиритися, але його неминучість можна зрозуміти. Коли ж у мирний час в повсякденній праці люди отримують каліцтва, вмирають і це трапляється з сотнями, тисячами здорових людей молодшого і середнього віку, то подібне явизе стає незрозумілим.
Людство впоралося з епідеміями, шукає шляхи продовження життя, стримує війни, але на сьогодні не навчилося надійно захищати людину, її здоровя в процесі повсякденної праці.
Розглядаючи «Охорону праці» як наукову дисципліну, слід визначити, що вона виникла і сформувалася на стику наук про працю і наук про людину.
Наука про охорону праці тісно пов’язана з іншими науками, вона широко використовує найновіші досягнення науки і техніки, базується на теоретичних розробках з фізики, хімії, математики, електроніки, медицини, економіки та інших наук. Важливе місце в розробці питань охорони праці займають такі наукові дисципліни, як ергономіка, інженерна психологія і фізіологія праці, технічна естетика.
Головна мета курсу — надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме поліпшенню умов праці, піднесенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюванням, виробничому травматизму тощо.
Основним завданням охорони праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості.
Завданнями охорони праці є також:
- віднаходження оптимальних співвідношень між різними факторами виробничого середовища;
запровадження норм гранично допустимих рівнів шкідливих виробничих факторів, визначення ступеня шкідливості і небезпечності праці;
- розробка та планування заходів з поліпшення умов праці;
- забезпечення безпеки виконання робіт працівником;
- впровадження технічних засобів і заходів з боротьби з травматизмом і профзахворюваннями;
- розробка методів оцінки соціальної та економічної ефективності заходів з удосконалення умов та охорони праці.

2. Стан охорони праці в Україні та інших країнах
За статистикою МОП кількість нещасних випадків на виробництві зросла і становить 125 млн.чол.
щорічно, з них 220 тис.чол. гине.
За 2009 рік по Україні – травмовано 20 тисяч працівників, з низ 1 тисяча загинуло. Волинь – травмовано 152 випадки, 10 чоловік загинуло.
Рівень травматизму і професійних захворювань значно вищий у країнах що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах.
Не становить виключення в цьому питанні і Україна, статистичні дані свідчать:
В середньому в світі на 100 тис. працюючих щорічно припадає 6 нещас-них випадків, в Україні – 11 загиблих і найвищий серед країн СНГ. Проте в рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травма-тизму у 10 разів нижчий проти нашого.
Помирає людина внаслідок виробничої травми, у світі – кожні 3 хвилини; в Україні - 5 годин;
Одержує травму, у світі – 4 особи за 1 секунду; в Україні - 1 особа за 8 хв.
Щомісячно в світі одержують виробничі травми така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.
Найбільш травмонебезпечна є вугільна галузь, так при добуванні 1 млн. тонн вугілля в Україні гине 5 шахтарів, в США при добуванні 100млн.тонн
На думку фахівців МОП наші смертельні нещасні випадки пояснюються:
- незадовільною підготовкою працівників з питань охорони праці;
- відсутністю належного контролю за станом безпеки та встановленими нормами;
- недостатня забезпеченість працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;
- спрацьованість засобів виробництва ( окремі галузі 80%)

3. Соціально-економічне значення охорони праці
Міжнародна статистика свідчить, що в наш час виробничий травматизм можна прирівняти до епідемії.
За даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає ІІІ місце після серцево-судинних і онкологіч-них захворювань, причому гинуть люди віком до 40 років. Аналізуючи при-чини смертності чоловіків працездатного віку по Україні (1994-98р.) неща-
сні випадки, отруєння, травми становлять 30-35% усіх смертей .
Гинуть не просто працівники, на підготовку яких витрачено значні державні кошти, а гинуть – годувальники сімей, батьки і матері дітей.
Охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоровя, а тим більше життя.
Окрім соціального, охорона праці має важливе економічне значення – це і висока продуктивність праці, зменшення витрат наоплату лікарняних, компенсації за важкі та шкідливі умови праці, інше.
За розрахунками (Германія) наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження. В Україні ця різниця ще значиміша. Підраховано, що економічні втрати, повязані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту, за ці кошти можна було б прогодувати щорічно 75 млн.чол.
Головним обєктом досліджень науки охорона праці є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва.

4. ОСНОВНІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закони України: „Про охорону праці", „Про охорону здоров'я", „Про пожежну безпеку", „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", а також Кодекс законів про працю України (КЗпП).
В ст. 43 Конституції України записано: „Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", „Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", „Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється". Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України „Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів "їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

5. ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні.
При укладанні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права і пільги компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства колективного договору.
Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 7). Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.
Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань (ст. 8). Усі
працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).
Права працівників на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці (ст. 9). Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законом порядку.
Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я Власник зобов'язаний відшкодув працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим
ушкодженнями здоров'я, пов'язаними з виконанням трудових обов'язків у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям потерпілого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.
Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату
працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.
У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця потерпілого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.
Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят відсотків. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку.
Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, що видається у встановленому порядку; надає інвалідам праці, включаючи непрацюючих на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості — за рахунок підприємства.
Відшкодування моральної шкоди (ст. 12). Відшкодування моральної шкоди проводиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної травми потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральною втратою потерпілого розуміють страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психологічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці (ст. 17). Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.
У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні формування.
Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці (ст. 18). Працівник зобов'язаний:
— знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;— додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
— проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди. Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій (ст. 19). Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

6. ОХОРОНА ПРАЦІ ЖІНОК
Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці та здоров я жінок. Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Кабінет Міністрів України своєю постановою від 27. 03.1996 р. № 381 затвердив програму вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 роки.
Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони здоров'я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками: підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 ране на годину) - 10 кг; — підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.
Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг; з підлоги — 175 кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).
У законодавстві про охорону праці приділяється значна увага наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку, норми обслуговування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).
Відповідно до Закону України „Про відпустки" (ст. 17) на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 після пологів). Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років. Час цих відпусток зараховується як в загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181 КЗпП).
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про відпустки" жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).
7. ОХОРОНА ПРАЦІ підлітків
Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавче це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом України „Про охорону праці" (ст. 14) забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 31. 03. 1994 р. № 46, яким затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.
Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщання речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.
Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми
Календарний вік,
років Граничні норми ваги вантажу (кг)
Короткочасна робота Тривала робота
юнаки дівчата юнаки дівчата
14 5 2,5 —
15 12 6 8.4 4.2
16 14 7 1 К2 5,6
17 16 8 12,6 6,3

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцять років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного'з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).
Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, які не досягнули вісімнадцять, років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст. 191 КЗпП).
Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних— 24-годинний.
Заробітна плата працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).
Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або. на їх бажання, в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один календарний місяць.
Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).
Тема:Державне управління охороною праці. Органи охорони праці на підприємстві.

1.Органи державного управління охорони праці
Відповідно до ст. 37 Закону України „Про охорону праці" державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
— Кабінет Міністрів України;
— Комітет по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України;
— міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
— місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів;
— об'єднання підприємств.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці.
— забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
— визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;
— визначає порядок створення і використання фондів охорони праці.

Основні завдання, які покладаються на Комітет по нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) Міністерства праці та соціальної політики України:*
— комплексне управління охороною праці;
— державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,
— координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру;
— проведення експертизи проектної документації та видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва;
— координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці;
— встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду за охороною праці.
Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Повноваження міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади в галузі охорони праці:
— проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;
— розробка і реалізація комплексних заходів щодо покращення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі;
— здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
— укладання з відповідними галузевими профспілками угоди з питань покращення умов і безпеки праці;
— фінансування опрацювання і перегляду нормативних актів про охорону праці;
— організація у встановленому порядку навчання і перевірки знань та норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі;
— створення при необхідності професійних воєнізованих аварійно-рятувальних формувань, що діють відповідно до типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці;
— здійснення внутрівідомчого контролю за станом охорони праці.
В центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Повноваження місцевих державних адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці у межах відповідної території:
— забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
— здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях,
— знайомитись з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів;
— вільного доступу на всі дільниці виробництва і обговорення з працюючими питань охорони праці.

Види контролю за дотриманням законодавства про охорону праці
Державний контроль
Відомчий контроль
Здійснюють вищ! органи кср!вництва підприемствами (мін!стерства, Державн! ком1тети, об'еднання підприємств та ін.) та посадов! особи держадм!ністрац!й, що в!дпов!дають за охорону прац! в регіоні. Ц! орган!зації та поса¬дові особи мають адм!н!стративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення порушень законодавства, правил та норм з охорони прац!.


Громадський контроль
Адміністративний контроль /Триступеневий/
Регіональний контроль
Здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутата через посадових ос!б, відпов!-дальних за охорону праці у певному регіоні.


2. Служба охорони праці підприємства
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі й на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих чинним законодавством.
Служба охорони праці створюється на підприємстві виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік. На підприємстві з числом працюючих менш 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з питань охорони здоров'я. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.
Вона створюється не залежно від форми власності для організхації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків,професійних захворювань і аварій в процесі праці.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства та очолюється керівником служби охорони праці (ІНЖ.ОП) з вищою освітою та стажем роботи не менше 3 роки.
Керівник служби охорони праці має право видавати керівнику підрозділу підприємства обовязкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Відмінити припис в письмовій формі може лише керівник підприємства.
Ліквідовується служба охорони праці допускається тільки при ліквідації підприємства.
Завдання служби: - забезпечення безпеки виробничих процесів,будівель;
- забезпечення працівників ЗІЗ та колективного;
- професійна підготовка і підвищення кваліфікації, пропоганда безпечних методів праці;
- вибору оптимальних режимів праці і відпочинку; професійного добору виконавців.
Служба організовує - забезпечення працюючих правилами, стандартами, інструкціями;
- паспортизацію цехів, робочих місць;
- облік і аналіз нещасних випадків, а також шкоди від цих подій;
- підготовку статистичних звітів;
- розробку перспективних та поточних планів;
- підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб.
Бере участь в розслідувані нещасних випадків та аварій
Спеціаліст служби охорони праці має право: - представляти підприємство при розгляді питань охорони праці; - безперешкодно відвідувати виробничі обєкти, зупиняти роботу у разі порушень, які створюють загрозу життю.
- одержувати відомості, документи, пояснення усно чи письмово;
- перевіряти стан безпеки, видавати приписи;
- вимагати відсторонення від роботи робітників які не пройшли медогляд,навчання, інструктажу, не мають допуску або допускають порушення;
- надсилати керівнику подання про притягнення до відповідальності;
- клопотатися про заохочення робітників.

3. Положення про службу охорони праці
ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ про службу охорони праці НПАОП 0.00-4.35-04
Згідно з Законом України "Про охорону праці" служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.
На основі Типового положення про службу охорони праці з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною здоров'я, для чого створює на підприємстві підрозділи, які традиційно іменуються службою охорони праці. Діє ця служба на підставі Типового положення, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 15.11.2004 N 255

4. Громадський контроль
Здійснюють професійні сплки та іх об'еднання через свї1 виборн! органи і представник!в (контро- лер!в), уповноважених трудовим колективом, як! мають пра¬во безперешкодно перев!ряти стан охорони прац! робочих м!сць, та !нших п!дрозд!л!в підприемства, інформувати роботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених порушень.
Громадськ! уповноважем! повинн! пройти навчання з питань охорони пращ \ тру¬дового законодавства. Вони звільняються на час навчання від своїх безпосередніх трудових обов'язк!в !з збереженням заробітної плати, що зазначаеться в колективному договор!.
Вони д!ють в!дповідно до Типового положения, затвердженого Держнаглядохоронпраці і погодженого з профсшлками. Мають право перев!ряти стан охорони прац! свого підприемства, подавати власнику зв!т про виявлені порушен¬ня ! вносити пропозиції щодо покращення умов пращ, пожежної безпеки та !н. Вимагати від роботодавця ви¬конання прийнятих програм, планів, заход!в !з питань охорони прац! і пояснения по цим питаниям.
Персональний склад комісії затверджується на зборах колективу і складається з представників адміністрації та колективу.
В своїй діяльності керується законодавством про працю, нормативними актами, Положенням про комісію
Свої обовязки уповноважені здійснюють в процесі роботи і періодично звітуються на загальних зборах

Адміністративний контроль /Триступеневий/ здійснюеться за такою схемою:
1 стушнь - протягом робочо! зміни або робочого дня контролюеться хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснюе майстер, бригадир, начальник зміни та громадський інспектор по охорош праці, обраний зборами трудового колективу цеху, д!льнищ тощо. Вс1 виявлеш порушення усуваються, а т1, що не можливо виправити силами контролюючих, занотовуються в жур¬нал 1 ступеню контролю 1 доповідаються вищому кер1вництву.
2 ступшь - здійснюеться контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного шдрозділу начальником цього структурного підрозділу (цеху) 1 громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприемства чи структурного підрозділу.
Недоліки або порушення вимог охорони пращ, виявлені при 1 ступеш контролю та 2 ступен! контролю, ліквідуються, а за неможливост! записуються в журнал 2 ступеню контролю 1 доповідають¬ся вищому кер!вництву підприемства.
3 ступшь - здійснюеться один раз на місяць (або в інший терм!н, визначений колективним договором) в обсяз! кожного робочого м!сця всього п!дприемства кер!вництвом підприемства (роботодавцем, го-ловним шженером, заступником головного инженера з охорони пращ) 1 відділом охорони прац! П1дприемства. До контролю залучаються громадсью 1нспектори (контролери) з охорони прац! пщприемства або структурних підрозділів. Контролююч! знайомляться з записами журнал!в 1 і 2 ступешв контролю по стану охоро¬ни праці, приймають р!шення по усуненню недоліків I порушень, а випадки виявлених порушень, як! неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3 ступеню контролю. Виявлені порушення обговорюються на техн!чних радах підприемства, де розробляються заходи но 1х усуненню, що передбачають оперативн! дії, або вносяться до поточних чи довгострокових план!в розвитку та реконструкції підприемства або записуються до колективного договору.

5. Атестація робочих місць на відповідність вимогам нормативних актів про охорону праці
Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, які впливають на здоров'я і працездатність працівників в процесі трудової діяльності.
Атестація робочих місць спрямована на:
• виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
•санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;
• комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;
• установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;
• обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;
• визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;
• аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Карта умов праці
Результати атестації використовуються також для здійснення заходів щодо поліпшення умов праці, встановлення пільг та компенсацій, передбачених чинним законодавством.
Періодичність атестації установлюється самим підприємством у колективному договорі, але не рідше 1 разу на 5 років. Позачергова атестація проводиться у разі докорінної зміни умов праці з ініціативи власника або профспілкового комітету, трудового колективу.

Планування і фінансування заходів з охорони праці
Згідно з вимогами Закону України "Про охорону праці" стаття 21- фінансування заходів з охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.
На підприємствах у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюється фонд охорони праці. Кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або на підвищення існуючого рівня охорони
праці на виробництві. Кошти фонду охорони праці не підлягають оподаткуванню.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 335 затверджено Положення про фонди охорони праці підприємств.
Фонд охорони праці підприємства створюється з метою доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, подальшого підвищення рівня охорони праці на виробництві, фінансування комплексних заходів, що розробляються і реалізуються безпосередньо на підприємствах усіх форм власності.
Кошти використовуються на виконання погоджених з територіальними органами Держнаглядохоронпраці комплексних заходів, що забезпечують досягнення встановлених нормативів з охорони праці, а також на подальше підвищення рівня охорони праці на підприємстві.
Не використані у звітному році кошти фондів вилученню не підлягають, а переходять на наступний рік і використовуються за своїм призначенням.
Перелік заходів, виконання яких може здійснюватися за рахунок фонду охорони праці підприємства, затверджено наказом Держнаглядохоронпраці від 2 червня 1999 року № 102
Фінансування заходів, як правило на міроприємства:
1. Атестація робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці.
2. Розроблення, виготовлення та встановлення на діючих об'єктах засобів колективного захисту працюючих, засобів противоаварійного захисту, приладів і пристроїв безпеки.
3. Навчання працюючих з питань охорони праці, проведення нарад, семінарів, оглядів-конкурсів.
4. Забезпечення працюючих спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.
5. Впровадження автоматичного та дистанційного управління виробничим обладнанням, технологічними процесами, засобами транспортування та підйому з метою забезпечення безпеки працюючих, в тому числі механізація та автоматизація робіт з підвищеною небезпекою та робіт, що пов'язані з фізичним та нервово-психічним перевантаженням.
6. Впровадження систем автоматичного контролю та сигналізації наявності шкідливих і небезпечних І виробничих факторів, а також запобіжних пристроїв, що забезпечують аварійне відключення технологічного і енергетичного устаткування в разі виникнення небезпеки для обслуговуючого персоналу та працюючих.
7. Впровадження технічних пристроїв та устаткування, що забезпечують захист працюючих від ураження електричним струмом, дії статичної електрики та розрядів блискавок.
8. Встановлення запобіжних та захисних пристроїв з метою забезпечення безпечної експлуатації парових, водяних, газових, кисневих та інших виробничих комунікацій та споруд.
9. Механізація процесів розливу і транспортування отруйних, агресивних, пожеже та вибухонебезпечних рідин, складування та транспортування вантажів, сировини і матеріалів.
10. Обладнання спеціальних механізмів, пристроїв та площадок, що забезпечують зручне та безпечне виконання робіт на висоті в роботі по обслуговуванню освітлювальної арматури, склінню вікон, обслуговуванню запірної арматури, відкриванню люків залізничних напіввагонів тощо).
11. Модернізація технологічного, транспортного та інших видів обладнання з метою доведення його до вимог нормативних актів про охорону праці.
12. Заходи щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами та матеріалами, проведення індивідуального дозиметричного контролю за працюючими на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС.
13. Приведення рівня шуму, вібрації, ультразвуку, іонізуючих та інших шкодливих випромінювань на робочих місцях у відповідність до вимог чинних нормативних актів.
14. Перепланування та розміщення раніш встановленого виробничого обладнання відповідно до вимог чинних нормативних актів про охорону праці.
15. Розроблення, виготовлення і монтаж нових, реконструкція наявних загальних, припливних, витяжних, місцевих вентиляційних систем, аспіраційних, пило-, газовловлюючих пристроїв відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці та їх паспортизація.
16. Реконструкція наявних систем природного та штучного освітлення з метою досягнення нормативних вимог щодо освітленості робочих місць діючого виробництва, евакуаційних виходів та місць масового переходу.
17. Переобладнання та впровадження систем опалювання та пристроїв кондиціонування повітря, обладнання теплових, водяних повітряних завіс та повітряних душів, утеплення дверей, вікон, підлог у діючому виробництві з метою доведення температурного режиму до встановлених нормативів.
18. Механізація прибирання виробничих приміщень, у тому числі стружки та інших відходів виробництва, очищення повітропроводів, освітлювальної арматури, вікон, світлових ліхтарів.
19. Проведення експертизи щодо технічного стану будівель та споруд.
20. Застосування сигнальних кольорів та знаків безпеки відповідно до чинних нормативних актів про охорону праці.
Ці заходи є основою для опрацювання колективного договору. Визначення першочергових заходів проводиться на підставі даних атестації робочих місць на відповідність їх нормативним актам про охорону праці, аналізу причин нещасних випадків на виробництві та профзахворювань з урахуванням їх економічної та соціальної ефективності.
Кошти фонду охорони праці підприємства не повинні витрачатись на (ремонтні та інші роботи, пов'язані з підтримкою основних фондів включаючи інженерно-технічні засоби безпеки, засоби колективного захисту працюючих) у належному технічному стані, на надання пільг і компенсацій
працюючим, природоохоронні заходи.
6. Відповідальність за порушення законодавства про О.П.
Відповідно ст.49 З.У за порушення законодавства, створення перешкод діяльності посадових осіб винні працівники притягаються до відповідальності:
Дисциплвінарної; Адміністративної; Матеріальної Кримінальної.
Дисциплінарна відповідальність полягає в накладанні дисциплінарного стягнення ст. 147 КЗпП догана, звільнення з роботи та інші, накладається керівником підприємства письмово під розписку;
Адміністративна відповідальність це накладання на винного грошового штрафу особами Держнаглядохоронпраці
Матеріальна відповідальність може бути як власника так і робітника за шкоду нанесену підприємств) шкода відраховується за протиправні дії або бездіяльність працівника з його заробітної плати. Керівник покриває збитки потерпілому при лвкуванні, витрати на поховання, одноразову допомогу сім'ї.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства, нормативних актів створило небезпеку для життя або здоровя. Відповідальним може бути керівник або службова особа. Визначається відповідальність в судовому порядку

Проблемні питання

Д.з.

Доступно тільки для зареєстрованих користувачів