1. Основні законодавчі та нормативно-правові акти з охорони праці в галузі.

Дізнаємось

На підприємствах Волинської області протягом минулого 2018року смертельні травми отримали 10 працівників, тоді як у 2017 році – 8.

Про це повідомляє управління Держпраці у Волинській області.

Під час виконання трудових обов’язків травмувалися 160 працівників. Це на п’ять випадків більше, ніж за аналогічний період 2017 року.

Основними причинами настання нещасних випадків є організаційні, а також психофізіологічні та технічні. Травми несумісні з життям працівники отримали через невиконання вимог інструкцій з охорони праці, незастосування засобів індивідуального захисту, порушення технологічного процесу, невиконання посадових обов’язків, незадовільний стан виробничого середовища, а також особисту необережність потерпілих.



1.    Поняття про дисципліну « Охорона праці в галузі »

Охорона праці- це система правових,соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоровя та працездатності людини в процесі праці.

Охорона життя та здоровя громадян в процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці пріоритетне державне завдання.

            Головна мета курсу — надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме поліпшенню умов праці, піднесенню її продуктивності, запобіганню професійним захворюванням, виробничому травматизму тощо.

            Соціальне значення охорони праці

Охорона праці  відіграє важливу роль, як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоровя, а тим більше життя.

Міжнародна статистика свідчить, що в наш час виробничий травматизм можна прирівняти до епідемії. За даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає ІІІ місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому гинуть люди віком до 40 років. Аналізуючи причини смертності чоловіків працездатного віку по Україні нещасні випадки, отруєння, травми становлять 30-35% усіх смертей. Гинуть не просто працівники, на підготовку яких витрачено значні державні кошти, а гинуть – годувальники сімей, батьки і матері дітей.

      Окрім соціального, охорона праці має важливе економічне значення – це і висока продуктивність праці, зменшення витрат на оплату лікарняних, компенсації за важкі та шкідливі умови праці, інше.

«Охорона праці в галузі» – нормативна дисципліна, яку вивчають у вищих навчальних закладах з метою формування в майбутніх фахівців знань про стан і проблеми охорони праці в галузі, що відповідає напряму їх підготовки, вивчення складових і умов функціонування СУОП, шляхів, методів і способів забезпечення здорових умов виробничого середовища і безпеки праці в галузі згідно з діючими законодавчими й іншими нормативно-правовими актами.

Основна увага приділяється соціальному партнерству (соціаль­ному діалогу) як принципу законодавчого та нормативно-правового забезпечення охорони праці в Європейському Союзі.

Охорона праці розглядається як невід’ємна складова соціальної відпові­дальності.

Передбачено вивчення законодавчої основи Євро­союзу з питань охорони праці:

- міжнародних стандартів SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»,

- директив ЄС з охорони праці, таких як рамкова директива 89/391/ЄС «Про введення заходів, що сприяють поліпшенню безпеки та гігієни праці працівників»,

 - основних конвенцій і рекомен­дацій Міжнародної організації праці (МОП) в галузі охорони праці.

Приділена увага міжнародному співробітництву в галузі охорони праці, основним напрямкам співробітництва з Організацією об’єднаних націй (ООН), Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Міжнародною агенцією з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародною організацією праці (МОП), Європейським Союзом (ЄС) та Співдружністю незалежних держав (СНД).

Суб'єктами соціально-трудового партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки, з одного боку, роботодавці та їх об'єднання — з другого, і держава та органи місцевого самоврядування, їх представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин — з третього.



Стандарт SA 8000 «Соціальна відповідальність»

Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб компанії могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності.  Стандарт містить також специфічні вимоги в сфері соціальної відповідальності, що стосуються використання дитячої праці, тривалості робочого часу, питань оплати праці, застосування дисциплінарних заходів, а також неприйнятність будь-якого виду дискримінації. У світі вже давно прийнято, що підприємства, на яких приділяється значна увага персоналу, створенню необхідних і комфортних умов для роботи, є надійними партнерами у взаємовідносинах.

Використання стандарту SA 8000 приводить до таких результатів:

1. З'являється чітке визначення порядку та умов приймання на роботу і здійснення трудової діяльності.

2. У результаті застосування підходу з точки зору систем менеджменту встановлюється соціальна відповідальність як закон при веденні бізнесу.

3. Відбувається постійне удосконалення умов праці.

4. З'являється можливість за допомогою сертифікації провести незалежну перевірку соціальної орієнтованості підприємства.

5. Сприяє появі офіційної схеми для залучення акціонерів та інших зацікавлених сторін.

6. Приводить до появи чітких і доступних для користування рекомендацій.



Міжнародний стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

Метою соціальної відповідальності є сприяння сталому розвитку.

Соціальна відповідальність є предметом діяльності багатьох міжнародних, регіональних некомерційних організацій.

Дії організації відносно суспільства, у якому вона функціонує та відносно її впливу на навколишнє середовище стали важливою частиною оцінки її діяльності в цілому та її здатності до продовження ефективного функціонування. Частково це відображає зростаюче визнання потреби у підтримці здорових екосистем, соціальної рівності та належного управління організаціями. У довготерміновій перспективі, вся діяльність організації залежить від стану екосистем світу. Організації підлягають ретельнішій перевірці з боку зацікавлених сторін, у тому числі клієнтів або споживачів, працівників та їх профспілок, членів, громадськості, неурядових організацій, студентів, фінансистів, донорів, інвесторів, компаній тощо.

Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН (документі, до якого приєдналося 6 тисяч компаній та організацій, серед яких 130 українських).

Цей міжнародний стандарт надає інструкції щодо основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки до існуючих стратегій, систем, практик та процесів організації. Він наголошує на важливості результатів та діяльності у сфері соціальної відповідальності та її удосконалення.

Широке впровадження на підприємствах, в організаціях та установах вимог міжнародного стандарту ISO 26000 сприятиме зростанню показників сталого розвитку України.



  Соціальний  діалог у Європейському Союзі     

У Європейському Союзі соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможнішу позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі.

В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.

Соціальний діалог, згідно з законом, – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

Однією з їх характеристик є розвиток демократії в основних сферах соціально-економічного життя держави, систематична участь громадян у розробці пріоритетних для регіону рішень та контроль за їх реалі­зацією у важливих, з погляду інтересів громадян, напрямах діяльності.

2. Основні законодавчі акти з охорони праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему  взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на  збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно  складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про  працю України,  Законів України   та  прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України.

Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці.

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності,  на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим  законам України, але, насамперед, цьому Законові.

Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом  Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До  нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони  праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий  договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді»,  «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про  працю».

Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також “Закон України про охорону здоров‘я”, що регулюють  суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. Закон передбачає встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов‘язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об‘єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28); вимагають проведення обов‘язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31);  закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69).

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки
(ст. 23) тощо.

Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2).

Основні положення Закону України «Про охорону праці»

Закон визначає основні засади державної політики в галузі охорони  праці, які базуються на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності  роботодавця  за створення належних,  безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня  промислової  безпеки  шляхом   забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання  завдань  охорони  праці  на  основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників,  повного відшкодування шкоди особам,  які  потерпіли  від  нещасних  випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних  вимог   з   охорони   праці   для   всіх підприємств  та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових  процесів  до  можливостей  працівника   з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

- використання економічних  методів  управління охороною праці, участі  держави  у  фінансуванні  заходів  щодо   охорони   праці, залучення  добровільних  внесків  та  інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення,  проведення   навчання,   професійної підготовки  і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної  влади, установ,  організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони   здоров'я,   гігієни   та   безпеки   праці,   а    також співробітництва  і  проведення  консультацій  між роботодавцями та працівниками (їх представниками),  між усіма  соціальними  групами під   час  прийняття  рішень  з  охорони  праці  на  місцевому  та державному рівнях;

- використання світового  досвіду   організації   роботи   щодо поліпшення  умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

З метою реалізації вищенаведених принципів, а також з метою чіткого визначення  правовідносин між роботодавцем і працівником щодо питань охорони праці,  які є однією із найважливіших суспільних проблем, правове поле Закону України  "Про охорону праці" охоплює основні аспекти цих правовідносин, а сам закон містить 44 статті, об‘єднаних у 8 розділів. Перший розділ містить загальні положення, які майже повністю було розглянуто вище. Решта розділів – це

- Гарантії прав на охорону праці (розділ ІІ, ст. ст. 5 – 12);

- Організація охорони праці (розділ ІІІ, ст. ст. 13 – 24);

- Стимулювання охорони праці (розділ ІV, ст. ст. 25 – 26);

- Нормативно-правові акти з охорони праці (розділ V, ст. ст. 27 – 30);

- Державне управління охороною праці (розділ VІ, ст. ст. 31 – 37);

- Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці (розділ VІІ, ст. ст. 38 –  42);

- Відповідальність працівників за порушення



3. Нормативно-правові акти з охорони праці

Конкретні вимоги охорони праці до виробничого середовища, обладнання, устаткування, порядку ведення робіт, засобів захисту працюючих, порядку навчання працюючих тощо регламентуються відповідними нормативно-правовими актами, які розробляються у відповідності з законодавством про охорону праці і становлять нормативно-технічну базу охорони праці.

Нормативно-правовий акт – це офіційний документ компетентного органу державної влади, яким встановлюються загальнообов‘язкові правила (норми). Законом України “Про охорону праці” визначено, що нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП)- це правила,  норми, регламенти,  положення,  стандарти,  інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці  і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе  місце посідають державні стандарти України (ДСТУ) та відповідні нормативні акти (правила, норми, інструкції тощо)  у тому числі і колишнього Радянського Союзу, які є чинними в Україні на даний час.

Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру введення досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, але не рідше одного разу в десять років.

Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці й технологічні процеси повинні включати вимоги з охорони праці й узгоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Нормативно-технічну базу охорони праці складають міжгалузеві й галузеві державні нормативні акти з охорони праці (НПАОП) і нормативні акти з охорони праці окремих підприємств

Дія НПАОП загальнодержавного користування поширюється на всі підприємства, організації незалежно від їхньої відомчої приналежності і форми        власності.

Галузеві НПАОП відносяться до певної галузі промисловості.



            4. Розробка і зміст інструкцій  з охорони праці на підприємствах

Власники підприємств або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти з охорони праці, що діють у межах підприємства.

Розробка і зміст інструкцій з охорони праці підприємств висвітлено в «Положенні про розробку і зміст інструкцій з охорони праці підприємств» (наказ Держнаглядохоронпраці № 9 від 29 січня 1998 р.). Вимоги цього Положення є обов'язковими для всіх міністерств, інших органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій   незалежно від форм власності і видів діяльності.

Інструкції з охорони праці поділяються на типові (для робочих основних професій галузі) і місцеві, діючі в масштабах підприємства, організації або           установи.

Типові інструкції є основою для місцевих інструкцій, що розробляються адміністрацією підприємства або безпосереднім керівником робіт разом з профспілковим комітетом, узгоджуються з відділом охорони праці і затверджуються власником підприємства. Типові інструкції звичайно переглядають один раз у п'ять років, а місцеві – один раз у три роки, а також у разі потреби, наприклад, після аварії, нещасного випадку, при зміні правил, норм, обладнання і т. п.

Місцеві інструкції можуть бути загальними по підприємству (наприклад, на спеціальні види робіт – вогневі, газонебезпечні, земляні, із застосування захисних засобів і т. п.), загальноцеховими й інструкціями з робочих місць.

Особливим видом загальноцехової інструкції є аварійна інструкція або план ліквідації аварії. В ній описуються можливі випадки і місця виникнення аварій, заходи для їх ліквідації в початковій стадії, дії кожного інженерно-технічного працівника і робітника, шляхи евакуації людей.

Інструкціям, розроблювальним і затверджуваним на підприємствах, привласнюють порядкові номери службами охорони праці цих підприємств. У  назві інструкції коротко вказується для якої професії або виду робіт вона призначена.

Інструкції повинні містити такі розділи:

загальні положення;
вимоги безпеки перед початком роботи;
вимоги безпеки під час виконання роботи;
вимоги безпеки по закінченні роботи;
вимоги безпеки  в  аварійних ситуаціях.
При необхідності в інструкції дозволяється включати й інші розділи.  

При викладенні тексту інструкції потрібно керуватися такими  правилами:

текст інструкції має бути коротким, зрозумілим і не допускати різних          тлумачень;
інструкція не повинна містити посилань на нормативні акти, вимоги яких враховуються при її розробці. При необхідності ці вимоги наводяться            дослівно.
Загальне керівництво розробкою або переглядом інструкцій на підприємстві покладається на роботодавця.

Розробка чи перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, здійснюються безпосередніми керівниками робіт, які відповідають за своєчасне виконання цієї роботи.

Здійснення контролю за своєчасною розробкою нових і відповідністю діючих на підприємстві інструкцій покладається роботодавцем на службу охорони праці.

Інструкція, що діє на підприємстві, вводиться в дію з дня її затвердження, якщо інше не передбачено наказом  роботодавця.

Перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, проводиться в терміни, передбачені державними нормативними актами з охорони праці, на підставі яких  вони розроблені, але не  рідше одного разу в 5 років, а для  професій або видів робіт з підвищеною небезпекою – не рідше одного разу в 3 роки.

           

5. Відповідальності за порушення законодавства з охорони праці.

Ст. 44 Закону України «Про охорону праці» визначає відповідальність працівників за порушення вимог з охорони праці: «…За порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники залучаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності відповідно до законодавства».

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, за невиконання трудових обов'язків, у тому числі в області охорони праці, полягає в тому, що на винного працівника накладається дисциплінарне стягнення.

Підставою для залучення до дисциплінарної відповідальності працівників є порушення законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці, правил внутрішнього розпорядку підприємства (ст. 139 КЗоТ України, ст. 18 Закону).

Згідно із КЗоТ України (ст. 147) встановлені такі дисциплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.

Дисциплінарне стягнення накладається власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за моментом виявлення провини, але не пізніше місяця з дня його виявлення. Воно не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня здійснення провини (ст. 148 КЗоТ України). За кожне порушення трудових обов'язків може бути застосовано тільки одне дисциплінарне стягнення, що оголошується в наказі й повідомляється працівникові під розписку.

Адміністративна відповідальність (штраф) накладається за погіршення загальних умов праці, крім випадків, коли, з одного боку, такі порушення не спричиняють кримінальної відповідальності, а з іншого – якщо відсутні підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за правопорушення (ст. 21, 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення) або відсутні обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст. 17 – 20 Кодексу України про адміністративну відповідальність). Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16-річного віку.

Загальними підставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямого дійсного збитку, провина працівника, його протиправні дії. Законодавство передбачає різні види матеріальної відповідальності. При наявності в діях працівника ознак карного злочину на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність (п. 3, ст. 134 КЗоТ), а при відсутності таких ознак – обмежена матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної i дисциплінарної відповідальності за дії, якими нанесена шкода, не звільнює його від матеріальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність накладається за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів з охорони праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя і здоров'я громадян і (або) працюючих (ст. 135, 218, 219 і 220 КК України).

Ст. 219 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил і норм з охорони праці у вигляді позбавлення волі на термін до 1 року, виправних робіт на той же термін або штрафу в розмірі до 20 мінімальних розмірів заробітної плати. Такі ж дії, якщо вони призвели до людських жертв або інших важких наслідків, спричиняють позбавлення волі на термін до 5 років або виправні роботи на термін до 2-х років.



6.Служба охорони праці підприємства

Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства (головному інженеру). Служба охорони праці створюється власником, керівником на підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та видів їх діяльності для організації виконання міроприємств з охорони праці .

Власник з урахуванням специфіки виробництва опрацьовує та затверджує Положення про службу охорони праці підприємства (установи, організації) керуючись Типовим положенням, розробленим та затвердженим Держнаглядохоронпраці. Відповідно до Типового положення служба охорони праці створюється на підприємствах, організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше чоловік. В інших віпалках функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які пройшли перевірку знань з охорони праці. В установах, організаціях невиробничої сфери та в навчальних закладах власниками також створюються служби охорони праці.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці;
проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;
складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;
організовує: забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; паспортизацію цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій; підготовку статистичних звітів підприємства з питань охорони праці та ін.
7. Навчання та іструктажі з питань охорони праці

Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників з питань охорони праці – фундаментальна основа безпеки та необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забеспечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.

Основним нормативним актом, що встановлює порядок та види навчання, а також форми знань з охорони праці є ДНАОП 0.00-4.12.99 “Типове положення про навчання з питань охорони праці”.

Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємчтві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким, керівником підприємства, доручена організація цієї роботи.

На підприємстві для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюються постійно діючи комісії. Головами комісій призначаються заступники керівника підприємства, в службові обов’язки яких входить організація роботи з охорони праці. До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної, виробничої і технічних служб, представники органів держнагляду за охороною праці та профспілок. Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації.

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів відповідно до ДНАОП 0.00-8.01-93 “Перелік посад посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці" проводиться до початку виконання ними своїх обов‘язків, а також періодично, один раз на три роки.

Вивчення питань охорони праці у закладах освіти

Навчальні плани закладів освіти всіх рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності, повинні передбачати вивчення питань охорони праці. У дошкільних закладах освіти вихованці вивчають питання охорони  життя, здоров’я та норм поведінки. У середніх закладах освіти вивчають питання охорони  життя, здоров’я та безпеки праці. Учні професійно-технічних закладів освіти вивчають дисципліну “Охорона праці”. У вищих закладах освіти студенти вивчають комплекс нормативних навчальних дисциплін “Безпека життєдіяльності”, “Основи охорони праці”, “Охорона праці в галузі”, а також окремі питання (розділи) з охорони праці та безпеки життєдіяльності в загальнотехнічних і спеціальних дисциплінах, які органічно пов’язані з їх тематикою.

Вступний інструктаж проводиться:

з усіма працівниками, яких приймають на постійну або тимчасову роботу, незалежно від освіти, стажу роботи та посади;
з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;
з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;
у разі екскурсії на підприємство;
з усіма вихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформленні або зарахуванні до закладу освіти.
Дата

проведення

інструктажу

Прізвище,

ім’я, по батькові

особи,

яку інструктують

Професія,

посада

особи, яку

інструктують

Структурний

підрозділ,

до якого прийнято

інструктованого

Шифр

програми

вступного

інструктажу

Прізвище

ініціали

особи,

яка інструктує

Посада

особи,

яка

інструктує

Підписи
особи,

яку

інструктують

особи

яка

інструктує

3.08.2001 Летренко Петро Петрович слюсар ремонт автомобіля гараж ПВіОП Щербина О.Ф. інженер із охорони праці Петренко Щербина
8.06.2005 Жук Олена Петрівна бухгалтер гараж ПВіОП Щербина О.Ф. інженер із охорони праці
Жук Щербина
6.12.2015 Сидор Семен Семенович слюсар ремонт автомобіля
гараж ПВіОП Щербина О.Ф. інженер із охорони праці
Сидор Щербина
6.11.2018 Іванюк Іван Ілліч слюсар ремонт автомобіля
гараж ПВіОП Щербина О.Ф. інженер із охорони праці
Іванюк Щербина









Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприєяство;
який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;
який буде виконувати нову для нього роботу;
з відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.
Повторний інструктаж проводиться з працівниками:

на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на три місяці;
для решти робіт – 1 раз на шість місяців;
Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці;
при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;
при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм
при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт;
при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів;
Цільовий інструктаж.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони.

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередньо керівник робіт на робочому місці з використанням діючих інструкцій.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці.

Про проведення первинного, повторного, позапланового ї інструктажів проводиться перевірка знань з питань охорони праці, що являється допуском до роботи.

зразок  ЖУРНАЛУ реєстрації  інструктажу з питань охорони праці на робочому місці





8. Система управління охороною праці в галузі.

Роботодавець (власник підприємства) економічно зацікавлений в тому, щоб люди, які працюють на його підприємстві не травмувалися та не хворіли. Тому він безпосередньо зацікавлений та забезпечує виконання нормативно-правових актів про охорону праці.

СУОП в умовах конкретної організації, на конкретному об'єкті завжди є багаторівневою системою управління, у якій верхнім рів­нем є державне управління, а нижнім – управління охороною праці на конкретному об'єкті. Як проміжні рівні управління можуть виступати відомче, регіональне управління, а також управління в об'єднанні, тресті тощо.

Суб'єктом управління в СУОП є керівник підприємства та керівники відповідних структурних підрозділів.

Організаційно-методичну роботу по управлінню охороною праці, підготовку управлінських рішень і контроль за їх своєчасною реалізацією здійснює служба охорони праці підприємства, що підпорядкована безпосередньо керівнику підприємства.  Суб'єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці в структурних підрозділах та приймає рішення спрямовані на приведення фактичних показників охорони праці у відповідність з нормативними.

Об'єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів та служб підприємства по забезпеченню безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, виробничих дільницях та підприємства в цілому.

Основні завдання управління охороною праці:

- навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань ОП;

- забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель, споруд;

- нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

- забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

- забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

- організація лікувально-профілактичного обслуговування;

- професійний добір працівників з окремих професій;

- удосконалення нормативної бази з питань ОП.

Основні функції охорони праці:

- прогнозування і планування робіт, їх фінансування;

- організація та координація робіт;

- облік показників стану умов і безпеки праці;

- аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

- контроль за функціонуванням СУОП;

- стимулювання роботи по вдосконаленню ОП.

- стимулювання роботи по вдосконаленню ОП.





Правильний підхід до організації охорони праці на підприємстві, грамотне використання різних нематеріальних способів стимулювання працівників дають останнім необхідне почуття надійності, стабільності й зацікавленості керівництва у своїх співробітниках. Таким чином, завдяки налагодженій охороні праці знижується також плинність кадрів, що в свою чергу благотворно впливає на стабільність усього підприємства.

Проблемні питання

Д.з.

Доступно тільки для зареєстрованих користувачів