Освітлення виробничих приміщень. Вентиляція виробничих приміщень.

Дізнаємось

1. Види виробничого освітлення.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:
природним,- що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу;
штучним, що створюється електричними джерелами світла
суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на: бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим.
Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).
Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов’язковим для всіх виробничих приміщень.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов’язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинні на бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

2. Природного освітлення і його види.
Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям.
Природному освітленню властиві й недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно-розподіляється по площі виробничого приміщення, при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.
На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як із середини, так і ззовні приміщення.
Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природного освітлення (КПО):
Нормовані значення КІТО визначаються «Будівельними нормами і правилами» (СНиП ІІ-4-79).
В основі визначення КПО покладено розмір об’єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.
Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) відповідного до нормованого значення КПО.
Криві розподілення світла при різному природному освітленні приміщень:

а ― кутовому односторонньому; б ― кутовому двосторонньому;



На схемі приміщення показано місце розташування приладу люксметр


КПО (е) - (коефіцієнт природного освітлення) є вираженим у відсотках ( % ) відношенням освітленості, яка створюється в деякій точці приміщення, до одночасної освітленості точки, що знаходиться зовні приміщення на відкритому просторі і яка освітлюється розсіяним світлом всього небосхилу (щоб ніщо не затіняло фотоелемент люксметра та сонце було закрите хмарою).
Аналітично КПО виражається формулою: КПО = 100%,
Введення відносної одиниці - коефіцієнта природного освітлення - пов'язано з непостійністю в приміщеннях природного освітлення в часі, яке пояснюється природними особливостями сонячного і небесного випромінювань (час дня, пора року, метеорологічні умови (хмарність) і властивостей земного покриву, що віддзеркалює світло).

Параметри природного освітлення (СНіП ІІ-4-79)


Характеристика роботи Найменший розмір об’єкту розрізнювання Розряд зорової роботи КПО ( ен ) %
При верхньому чи верхньому боковому освітленні При боковому
з снігом без снігу
Найвища точність Менше 0.15 1 10 2,8 3,5
Дуже висока точність 0.15-0.3 2 7 2 2,5
Висока точність 0.3-0.5 3 5 1,6 2
Середня точність 0.5-1 4 4 1,2 1,5
Мала точність 1-5 5 3 0,8 1
Груба Більше 5 6 2 0,4 0,5
Спостереження за ходом роботи 8 1 0,2 0,3
Відповідно до СНИП II-1-79 нормоване значення КПО (ен І,ІІ,ІV,V )- для будівель, розміщених в I, II, IV, V поясах світлового клімату, визначається за формулою: ен І,ІІ,ІV,V = е ІІІ х m х c
де - еIII - значення КПО, що визначається за СНіП залежно від характеристики зорової роботи; коливається від 10% до 0,1% відповідно для 1 – 8 розрядів зорової роботи;
m - коефіцієнт світлового клімату, визначається в залежності від географічного району розташування будівлі (смт. Шацьк знаходиться в IV світловому поясі, як і майже вся Україна, для якого m= 0.9); Таблиця 2
с - коефіцієнт сонячності клімату, визначається за таблицею в залежності від орієнтації вікон будівлі відносно сторін горизонту і географічного району розташування будівлі на території країни, можливі значення лежать в межах 0,65 - 1,0. Таблиця 3
Таблиця 2
Значення коефіцієнта світлового клімату, m
Пояс світлового клімату 1 2 4 5
Коефіцієнт світлового клімату 1,2 1,1 0,9 0,8
Таблиця 3
Значення коефіцієнта сонячного клімату, с

Пояс світлового клімату При вікнах, зорієнтованих по сторонах світу (азимут,град)
136-225 46-135, 226-315 316-45
І 0,9 0,95 1
ІІ 0,85 0,9 1
ІV 0,7 0,75 0,95
V 0,6 0,65 0,85
Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон).

3. Штучне освітлення і його види.
Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень у темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.
Нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об’єкта розпізнавання, але і від контрасту об’єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа, а найменша —30 лк (розряд VІІІв).
До основних джерел штучного освітлення відносяться: лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовийдріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки, велика яскравість (засліплюючи дія); низька світлова віддача (7—20лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5тис.год); переважання жовто-червоних променів в порівняні з природним світлом; висока температура нагрівання до 140°С і вище що робить їх пожежонебезпечними. Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектра.
Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність. Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/ Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту — явища спотворення зорового сприйняття об'єктів, які рухаються, обертаються чи змінюються в пульсуючому світлі, що виникає при збігові кратності частотних характеристик руху об'єктів і зміни світлового потоку в часі освітлювальних установок газорозрядних ламп, які живляться змінним струмом. Таке спотворене зорове сприйняття може призвести до нещасного випадку, оскільки об'єкт, що рухається, чи обертається може здаватись нерухомим. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми вмикання, шум дроселів, значний час між вмиканням та запалюванням ламп, відносно висока вартість.
Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеціального призначення: бактерицидні, еритемні тощо.
До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга і напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм; світлова віддача, лм/Вт, термін експлуатації; спектральний склад світла; вартість.
В лабораторіях та робочих кабінетах використовуються світильники.
Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури. Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або змінює його властивості (наприклад, змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу навколишнього пожежо- та вибухонебезпечного чи хімічно активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.
Світильники відрізняються цілою низкою світлотехнічних та конструктивних характеристик.
Коефіцієнт корисної дії.(ККД) світильника визначається відношенням світлового потоку світильника до світлового потоку встановленої в ньому лампи. Освітлювальна арматура поглинає частину світлового потоку, що випромінюється джерелом світла, однак завдяки раціональному перерозподілу світла в необхідному напрямку збільшується освітленість на робочих поверхнях.
Захисний кут світильника у — кут, утворений горизонталлю, що проходить через нитку розжарювання лампи (поверхню люмінесцентної лампи) та лінією, яка з’єднує нитку розжарювання (поверхню лампи) з протилежним краєм освітлювальної арматури. Захисний кут визначає ступінь захисту очей від впливу яскравих частин джерела світла, тому його величину враховують з поміж інших чинників при визначенні місця та висоти розташування освітлювальних приладів.
За призначенням світильники можуть бути загального та місцевого освітлення.
При проектуванні штучного освітлення необхідно вирішити наступне: вибрати систему освітлення, тип джерела світла, тип світильників, визначити розташування світлових приладів, виконати розрахунки штучного освітлення та визначити потужності світильників та ламп.
В адміністративно-конторських приміщеннях доцільно використовувати світильники розсіяного світла, значна частина світлового потоку яких направляється на стіни та стелю і, відбиваючись від них, сприяє усуненню різких тіней, що за характером роботи бажано саме для таких приміщень.
Світильники повинні бути з необхідним ступенем захисту від умов зовнішнього середовища в місцях встановлення. Особливо жорсткі вимоги щодо цього стосуються світильників, які встановлюються у вибухо- та пожежонебезних приміщеннях.

4. Види вентиляції виробничих приміщень.
Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції — вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.
Вентиляція класифікується за такими ознаками:
за способом переміщення повітря:
природна, штучна (механічна) та суміщена ( природна та штучна одночасно);
за напрямком потоку повітря: припливна, витяжна, припливно-витяжна;
за місцем дії: загальнообмінна, місцева, комбінована.
Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної — розрідження.
Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою.
При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та | провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.
Організована природна вентиляція називається аерацією. В стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.
Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.
Дефлектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище гребеня даху в зоні ефективної дії вітру.
Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.
Штучна (механічна) вентиляція, здійснює переміщення повітря у приміщенні вентиляторами. Вона на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами. До основних елементів механічної вентиляції відносяться вентилятори (відцентрові або осьові), повітропроводи, а також апаратура для обробки повітря: калорифери для нагріву, фільтри для очистки тощо.

Припливна вентиляція.
Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій 1; фільтр для очищення повітря 3; повітронагрівач (калорифер) 4; вентилятор 5; мережу повітроводів та припливні патрубки з насадками 2 та 6. Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал.
Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м і по горизонталі — не ближче 25 м.
Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком для чого використовуються спеціальні насадки.
Витяжна вентиляція.
Витяжна вентиляція складається із очисного пристрою, вентилятора 5, центрального та відсмоктуючих повітроводів2 та 7.
Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.
Припливно-витяжна вентиляція.
В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць 'їх утворення.
В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.
У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість ; шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.
Місцева вентиляція
Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.
Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.
Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).
Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей).
Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.
Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.
У випадках, коли джерело виробничих шкідливостей можна помістити всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання робітника.

5. Пил в повітрі робочої зони виробничих приміщень,ГДК пилу.
Одним з різновидів шкідливих речовин є виробничий пил – зважені в повітрі повільно осідаючі тверді частки розміром від декількох десятків до часток мікрометра. Пил являє собою дисперсну систему, тобто аерозоль.
Класифікують пил за походженням, способом утворення, розмірами і формою часток, ступенем токсичності, електричним зарядом та ін.
За походженням – органічний, неорганічний, змішаний. Органічний пил буває природний (деревний, лляний, вовняний і т. п.) і штучний (пластмасовий, гумовий, пил барвників). Неорганічний пил підрозділяється на мінеральний (цементний, порцеляновий, кварцовий) і металевий (цинковий, свинцевий, мідний). Змішаний пил утворюється в хімічних виробництвах, у металургійній промисловості та ін.
За розмірами часток розрізняють пил: видимий – розміром більше 10 мкм; мікроскопічний, розміром від 10 до 0,25 мкм; ультрамікроскопічний – при розмірах часток менше 0,25 мкм.
За ступенем токсичності – пил отрутний і дратівний.
За електрозарядженістю пил поділяють на нейтральний, заряджений однойменними та різнойменними зарядами.
Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства.
Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу.
Визначення допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони, при якій допускається перебування працюючих без засобів захисту, здійснюється з урахуванням комплексу розглянутих вище характеристик пилу. Кінцевою метою такого нормування є визначення гранично допустимої концентрації (ГДК ) пилу (мг/м3).
ГДК це концентрація, що при щоденній роботі протягом не більше 8 годин, але не більше 40 годин в тиждень протягом усього стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними медицинськими методами дослідження в процесі роботи або у віддалений термін життя дійсного і наступного поколінь. Санітарними нормами СН 2.45-71, а також ГОСТ 12.1. 005-76 встановлені ГДК для різних видів пилу в повітрі робочої зони.
Основним методом захисту працюючих від впливу пилу є дотримання ГДК, установлених ДСТ і СН. При неможливості дотримання ГДК використовують організаційні, медико-профілактичні та технічні заходи й засоби захисту працюючих.
До організаційних заходів відносяться: обмеження мінімального віку працюючих (20 років) в умовах, що характеризуються підвищеною запиленістю повітря (наприклад, у підземних умовах); введення скороченого робочого дня; додаткові відпустки, більш ранній вихід на пенсію й ін..
Серед медико-профілактичних заходів необхідно вказати на обов'язковий контроль за станом здоров'я працюючих при вступі й під час роботи. Це виконується шляхом періодичних медичних оглядів.
Таблиця 1.
Гранично допустима концентрація пилу в повітрі робочої зони виробничих приміщень
Речовина Гранично допустима концентрація пилу, мг/м3
Пил вугільний, що містить від 2 до 10 % вільної SiO2 4
Пил вугільний, що не містить вільної SiO2 не менше 2 % 10
Пил рослинного і тваринного походження (борошневий, зерновий, деревинний та ін.), що містить до 10 % вільної SiO2 4
Те ж, що містить 10 % і більше вільної SiO2 2
Пил штучних абразивів (корунд і карборунд) 5
Гексахлоран (пара і аерозоль) 0,1
Метафос (пара, аерозоль) 0,1
Альдрін (пара, аерозоль) 0,01
Тіофос 0,05
Меркуран (пара, аерозоль) 0,005

6. Шкідливі гази і пари в повітрі робочої зони виробничих приміщень, їх ГДК.
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму.
Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень).
Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець).
Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) за характером впливу на організм людини поділяються
— загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);
— подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);
— сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);
— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);
— мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);
— що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (свинець, марганець, нікотин).
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну ГДК для кожної речовини величину. За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон).
— 2-й—речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).
— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).
— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин,ацетон, гас).
Характеристика деяких шкідливих речовин
Назва речовини
ГДК,
мг/м3
Клас небезпеки
Дія на організм людини

Свинець 0,01 1 Уражає усі органи та системи організму, акумулюється
Вуглеводні 300 4 Викликають хронічне отруєння поганим самопочуттям та апе¬титом, врата ваги, швидка втома, сонливість
Ацетон 200 4 Уражає центральну нервову систему, акумулюється
Ефір 300 4 Подразнює слизові обо¬лонки очей та легень, опіки
Сірчана кислота 1 2 Викликає опіки з великою глибиною пошкодження, слизов оболонки
Окис вуглецю
20
4
Викликає головний біль, запаморочення, безсоння, втрату свідомості


Симптоми отруєння окисом вуглецю за концентрації 135 мг/л
У деяких виробничих приміщеннях виділяється окис вуглецю (СО), який може бути причиною отруєння людей. Окис вуглецю – безбарвний газ, не має запаху і тому наявність його своєчасно виявити неможливо.
У табл. 4. наведено симптоми отруєння оксидом вуглецю.
Таблиця 4.
Час перебування під дією газу, хв Симптоми отруєння
30 Головний біль, підсилене серцебиття
90 Легка нудота, задишка, розлад зору й слуху
120 Те ж, і деякий розлад свідомості
Понад 120 Збільшення розладу свідомості, втрата її, глибоке ураження дихальних шляхів

Проблемні питання

Д.з.

Доступно тільки для зареєстрованих користувачів