Повітря робочої зони 2.

Дізнаємось

1. Види вентиляції виробничих приміщень.

При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та | провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.
Організована природна вентиляція називається аерацією. В стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.
Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.
Дефлектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище гребеня даху в зоні ефективної дії вітру.
Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.
Штучна (механічна) вентиляція, здійснює переміщення повітря у приміщенні вентиляторами. Вона на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами. До основних елементів механічної вентиляції відносяться вентилятори (відцентрові або осьові), повітропроводи, а також апаратура для обробки повітря: калорифери для нагріву, фільтри для очистки тощо.

Припливна вентиляція.
Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій 1; фільтр для очищення повітря 3; повітронагрівач (калорифер) 4; вентилятор 5; мережу повітроводів та припливні патрубки з насадками 2 та 6. Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал.
Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м і по горизонталі — не ближче 25 м.
Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком для чого використовуються спеціальні насадки.
Витяжна вентиляція.
Витяжна вентиляція складається із очисного пристрою, вентилятора 5, центрального та відсмоктуючих повітроводів2 та 7.
Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.



Припливно-витяжна вентиляція.
В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць 'їх утворення.
В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.
У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість ; шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.
Місцева штучна вентиляція
Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.
Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.
Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).
Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей).
Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.
Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.
У випадках, коли джерело виробничих шкідливостей можна помістити всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання робітника.

2. Пил в повітрі виробничих приміщень,ГДК пилу.
Одним з різновидів шкідливих речовин є виробничий пил – зважені в повітрі повільно осідаючі тверді частки розміром від декількох десятків до часток мікрометра. Пил являє собою дисперсну систему, тобто аерозоль.
Класифікують пил за походженням, способом утворення, розмірами і формою часток, ступенем токсичності, електричним зарядом та ін.
За походженням – органічний, неорганічний, змішаний. Органічний пил буває природний (деревний, лляний, вовняний і т. п.) і штучний (пластмасовий, гумовий, пил барвників). Неорганічний пил підрозділяється на мінеральний (цементний, порцеляновий, кварцовий) і металевий (цинковий, свинцевий, мідний). Змішаний пил утворюється в хімічних виробництвах, у металургійній промисловості та ін.
За розмірами часток розрізняють пил: видимий – розміром більше 10 мкм; мікроскопічний, розміром від 10 до 0,25 мкм; ультрамікроскопічний – при розмірах часток менше 0,25 мкм.
За ступенем токсичності – пил отрутний і дратівний.
За електрозарядженістю пил поділяють на нейтральний, заряджений однойменними та різнойменними зарядами.
Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства.
Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу.
Визначення допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони, при якій допускається перебування працюючих без засобів захисту, здійснюється з урахуванням комплексу розглянутих вище характеристик пилу. Кінцевою метою такого нормування є визначення гранично допустимої концентрації (ГДК ) пилу (мг/м3).
ГДК це концентрація, що при щоденній роботі протягом не більше 8 годин, але не більше 40 годин в тиждень протягом усього стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними медицинськими методами дослідження в процесі роботи або у віддалений термін життя дійсного і наступного поколінь. Санітарними нормами СН 2.45-71, а також ГОСТ 12.1. 005-76 встановлені ГДК для різних видів пилу в повітрі робочої зони.
Основним методом захисту працюючих від впливу пилу є дотримання ГДК, установлених ДСТ і СН. При неможливості дотримання ГДК використовують організаційні, медико-профілактичні та технічні заходи й засоби захисту працюючих.
До організаційних заходів відносяться: обмеження мінімального віку працюючих (20 років) в умовах, що характеризуються підвищеною запиленістю повітря (наприклад, у підземних умовах); введення скороченого робочого дня; додаткові відпустки, більш ранній вихід на пенсію й ін..
Серед медико-профілактичних заходів необхідно вказати на обов'язковий контроль за станом здоров'я працюючих при вступі й під час роботи. Це виконується шляхом періодичних медичних оглядів.
Таблиця 1.
Гранично допустима концентрація пилу в повітрі робочої зони виробничих приміщень
Речовина Гранично допустима концентрація пилу, мг/м3
Пил вугільний, що містить від 2 до 10 % вільної SiO2 4
Пил вугільний, що не містить вільної SiO2 не менше 2 % 10
Пил рослинного і тваринного походження (борошневий, зерновий, деревинний та ін.), що містить до 10 % вільної SiO2 4
Те ж, що містить 10 % і більше вільної SiO2 2
Пил штучних абразивів (корунд і карборунд) 5
Гексахлоран (пара і аерозоль) 0,1
Метафос (пара, аерозоль) 0,1
Альдрін (пара, аерозоль) 0,01
Тіофос 0,05
Меркуран (пара, аерозоль) 0,005

3. Шкідливі гази і пари в повітрі робочої зони виробничих приміщень, їх ГДК.
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму.
Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень).
Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець).
Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) за характером впливу на організм людини поділяються
— загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);
— подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);
— сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);
— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);
— мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);
— що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (свинець, марганець, нікотин).
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну ГДК для кожної речовини величину. За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон).
— 2-й—речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).
— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).
— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин,ацетон, гас).
Характеристика деяких шкідливих речовин
Назва речовини
ГДК,
мг/м3
Клас небезпеки
Дія на організм людини

Свинець 0,01 1 Уражає усі органи та системи організму, акумулюється
Вуглеводні 300 4 Викликають хронічне отруєння поганим самопочуттям та апе¬титом, врата ваги, швидка втома, сонливість
Ацетон 200 4 Уражає центральну нервову систему, акумулюється
Ефір 300 4 Подразнює слизові обо¬лонки очей та легень, опіки
Сірчана кислота 1 2 Викликає опіки з великою глибиною пошкодження, слизов оболонки
Окис вуглецю
20
4
Викликає головний біль, запаморочення, безсоння, втрату свідомості


Симптоми отруєння окисом вуглецю за концентрації 135 мг/л
У деяких виробничих приміщеннях виділяється окис вуглецю (СО), який може бути причиною отруєння людей. Окис вуглецю – безбарвний газ, не має запаху і тому наявність його своєчасно виявити неможливо.
У табл. 4. наведено симптоми отруєння оксидом вуглецю.
Таблиця 4.
Час перебування під дією газу, хв Симптоми отруєння
30 Головний біль, підсилене серцебиття
90 Легка нудота, задишка, розлад зору й слуху
120 Те ж, і деякий розлад свідомості
Понад 120 Збільшення розладу свідомості, втрата її, глибоке ураження дихальних шляхів

Навчимось

1. Види вентиляції виробничих приміщень.

При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію — просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та | провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.
Організована природна вентиляція називається аерацією. В стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.
Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.
Дефлектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище гребеня даху в зоні ефективної дії вітру.
Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.
Штучна (механічна) вентиляція, здійснює переміщення повітря у приміщенні вентиляторами. Вона на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами. До основних елементів механічної вентиляції відносяться вентилятори (відцентрові або осьові), повітропроводи, а також апаратура для обробки повітря: калорифери для нагріву, фільтри для очистки тощо.

Припливна вентиляція.
Схема припливної механічної вентиляції включає: повітрозабірний пристрій 1; фільтр для очищення повітря 3; повітронагрівач (калорифер) 4; вентилятор 5; мережу повітроводів та припливні патрубки з насадками 2 та 6. Якщо немає необхідності підігрівати припливне повітря, то його пропускають безпосередньо у виробничі приміщення через обвідний канал.
Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі — нижче 6 м і по горизонталі — не ближче 25 м.
Припливне повітря подається в приміщення, як правило, розсіяним потоком для чого використовуються спеціальні насадки.
Витяжна вентиляція.
Витяжна вентиляція складається із очисного пристрою, вентилятора 5, центрального та відсмоктуючих повітроводів2 та 7.
Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах.



Припливно-витяжна вентиляція.
В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць 'їх утворення.
В системі припливно-витяжної вентиляції можливе використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період року для економії тепла, витраченого на підігрівання припливного повітря. Однак можливість рециркуляції обумовлюється цілою низкою санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.
У виробничих приміщеннях, де виділяється значна кількість ; шкідливих газів, парів, пилу витяжка повинна бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з меншою шкідливістю.
Місцева штучна вентиляція
Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.
Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.
Повітряні душі використовуються для запобігання перегріванню робітників в гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів (ділянок виробничої зони, які різко відрізняються своїми фізико-хімічними характеристиками від решти приміщення).
Повітряні та повітряно-теплові завіси призначені для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкривання дверей чи воріт. Повітряна завіса створюється струменем повітря, що подається із вузької довгої щілини, під деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною розміщують збоку чи зверху воріт (дверей).
Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того, вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.
Основними чинниками при виборі типу місцевої витяжки є характеристики шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та устаткування.
У випадках, коли джерело виробничих шкідливостей можна помістити всередині простору, обмеженого стінками, місцеву витяжну вентиляцію влаштовують у вигляді витяжних шаф, кожухів, вітринних відсмоктувачів. Якщо за умовами технології або обслуговування джерело шкідливостей не можна ізолювати, тоді встановлюють витяжний зонт або всмоктувальну панель. При цьому потік повітря, що видаляється, не повинен проходити через зону дихання робітника.

2. Пил в повітрі виробничих приміщень,ГДК пилу.
Одним з різновидів шкідливих речовин є виробничий пил – зважені в повітрі повільно осідаючі тверді частки розміром від декількох десятків до часток мікрометра. Пил являє собою дисперсну систему, тобто аерозоль.
Класифікують пил за походженням, способом утворення, розмірами і формою часток, ступенем токсичності, електричним зарядом та ін.
За походженням – органічний, неорганічний, змішаний. Органічний пил буває природний (деревний, лляний, вовняний і т. п.) і штучний (пластмасовий, гумовий, пил барвників). Неорганічний пил підрозділяється на мінеральний (цементний, порцеляновий, кварцовий) і металевий (цинковий, свинцевий, мідний). Змішаний пил утворюється в хімічних виробництвах, у металургійній промисловості та ін.
За розмірами часток розрізняють пил: видимий – розміром більше 10 мкм; мікроскопічний, розміром від 10 до 0,25 мкм; ультрамікроскопічний – при розмірах часток менше 0,25 мкм.
За ступенем токсичності – пил отрутний і дратівний.
За електрозарядженістю пил поділяють на нейтральний, заряджений однойменними та різнойменними зарядами.
Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються робітники гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної промисловості, сільського господарства.
Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу.
Визначення допустимої концентрації пилу в повітрі робочої зони, при якій допускається перебування працюючих без засобів захисту, здійснюється з урахуванням комплексу розглянутих вище характеристик пилу. Кінцевою метою такого нормування є визначення гранично допустимої концентрації (ГДК ) пилу (мг/м3).
ГДК це концентрація, що при щоденній роботі протягом не більше 8 годин, але не більше 40 годин в тиждень протягом усього стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними медицинськими методами дослідження в процесі роботи або у віддалений термін життя дійсного і наступного поколінь. Санітарними нормами СН 2.45-71, а також ГОСТ 12.1. 005-76 встановлені ГДК для різних видів пилу в повітрі робочої зони.
Основним методом захисту працюючих від впливу пилу є дотримання ГДК, установлених ДСТ і СН. При неможливості дотримання ГДК використовують організаційні, медико-профілактичні та технічні заходи й засоби захисту працюючих.
До організаційних заходів відносяться: обмеження мінімального віку працюючих (20 років) в умовах, що характеризуються підвищеною запиленістю повітря (наприклад, у підземних умовах); введення скороченого робочого дня; додаткові відпустки, більш ранній вихід на пенсію й ін..
Серед медико-профілактичних заходів необхідно вказати на обов'язковий контроль за станом здоров'я працюючих при вступі й під час роботи. Це виконується шляхом періодичних медичних оглядів.
Таблиця 1.
Гранично допустима концентрація пилу в повітрі робочої зони виробничих приміщень
Речовина Гранично допустима концентрація пилу, мг/м3
Пил вугільний, що містить від 2 до 10 % вільної SiO2 4
Пил вугільний, що не містить вільної SiO2 не менше 2 % 10
Пил рослинного і тваринного походження (борошневий, зерновий, деревинний та ін.), що містить до 10 % вільної SiO2 4
Те ж, що містить 10 % і більше вільної SiO2 2
Пил штучних абразивів (корунд і карборунд) 5
Гексахлоран (пара і аерозоль) 0,1
Метафос (пара, аерозоль) 0,1
Альдрін (пара, аерозоль) 0,01
Тіофос 0,05
Меркуран (пара, аерозоль) 0,005

3. Шкідливі гази і пари в повітрі робочої зони виробничих приміщень, їх ГДК.
Шкідливі речовини, що потрапили тим, чи іншим шляхом в організм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму.
Гострі отруєння виникають в результаті одноразової дії великих доз шкідливих речовин (чадний газ, метан, сірководень).
Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть, марганець).
Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) за характером впливу на організм людини поділяються
— загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);
— подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);
— сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);
— канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);
— мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);
— що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (свинець, марганець, нікотин).
Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну ГДК для кожної речовини величину. За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м3 (свинець, ртуть, озон).
— 2-й—речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).
— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).
— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3 (аміак, бензин,ацетон, гас).
Характеристика деяких шкідливих речовин
Назва речовини
ГДК,
мг/м3
Клас небезпеки
Дія на організм людини

Свинець 0,01 1 Уражає усі органи та системи організму, акумулюється
Вуглеводні 300 4 Викликають хронічне отруєння поганим самопочуттям та апе¬титом, врата ваги, швидка втома, сонливість
Ацетон 200 4 Уражає центральну нервову систему, акумулюється
Ефір 300 4 Подразнює слизові обо¬лонки очей та легень, опіки
Сірчана кислота 1 2 Викликає опіки з великою глибиною пошкодження, слизов оболонки
Окис вуглецю
20
4
Викликає головний біль, запаморочення, безсоння, втрату свідомості


Симптоми отруєння окисом вуглецю за концентрації 135 мг/л
У деяких виробничих приміщеннях виділяється окис вуглецю (СО), який може бути причиною отруєння людей. Окис вуглецю – безбарвний газ, не має запаху і тому наявність його своєчасно виявити неможливо.
У табл. 4. наведено симптоми отруєння оксидом вуглецю.
Таблиця 4.
Час перебування під дією газу, хв Симптоми отруєння
30 Головний біль, підсилене серцебиття
90 Легка нудота, задишка, розлад зору й слуху
120 Те ж, і деякий розлад свідомості
Понад 120 Збільшення розладу свідомості, втрата її, глибоке ураження дихальних шляхів

Проблемні питання

Д.з.

Доступно тільки для зареєстрованих користувачів